На пiвночi Англiї жив собi можновладний барон. Вiн знався на рiзних чарах i вмiв ворожити та передбачати, що кому на вiку судилося. От народився у нього син. Росте, пiдростає. Ось йому вже й чотири роки минуло.
I вирiшив барон дiзнатися, яка ж доля чекає на хлопця. Була у нього така книга, i в нiй записано все, що має вiдбутися, на багато рокiв уперед. Розгорнув вiн її і вичитав: син має одружитися з бiдною дiвчиною. Дiвчина та тiльки-но народилася в мiстi Йорку, в будинку, котрий стоїть на тому мiсцi, куди опiвднi падає тiнь вiд шпиля собору. Батько дiвчинки вбогий i має, крiм неї, ще п'ятьох дiтей.
Прочитавши це, барон дуже розсердився i велiв сiдлати коня, аби поїхати до Йорка. Вiднайшов той будинок, бачить –– на порозi сидить сумний такий чоловiк, журиться. Скочив барон з коня, пiдходить до нього:
– Чого це ти зажурився, чоловiче? – Як же менi не журитися, – бiдкається той, – маю п'ятеро дiтей, а оце шоста дiвчинка народилася. Живемо в злиднях – нi в горшку, нi в мiшку. Як я їх усiх прогодую? – Не горюй, чоловiче, – каже барон.
– Твоїй бiдi можна зарадити. I я допоможу тобi. Вiддай менi немовля. Я подбаю про нього, а тобi полегкiсть буде.
Засумував чоловік, та вкінці згодився. Винiс дитину, вiддав бароновi. Той скочив на коня i поїхав. Доїхав до рiчки, кинув малятко у воду, а сам додому подався.
Але дiвчинка не втопилася. На водi її пелюшки втримали. I попливла вона, аж доки її на берег не винесло якраз навпроти будиночка рибалки. Вийшов уранцi рибалка на берег, бачить бiдне дитятко кричить. Пожалiв його i додому забрав: хай росте менi за дочку. Виховував її i дбав про неї, як про рiдну. I виросла вона такою вродливою, що й очей не вiдведеш.
Якось барон з друзями полював у тих мiсцях. Пiд'їхали вони до рибалчиної хати, попросили напитися. Дiвчина винесла їм води. Побачили вони її вроду, здивувалися. Один iз мисливцiв i каже бароновi:
– Ти ж умiєш угадувати долю. Скажи, кому дiстанеться оця красуня. За кого замiж вийде? А барон на те:
– Що тут угадувати – якомусь селюковi. Але я можу сказати точнiше. Для цього треба знати її день народження. Дiвчино, скажи менi, коли ти народилася? – Не знаю, вельможний пане, – вiдповiдає дiвчина.
– П'ятнадцять рокiв тому знайшов мене ось тут на березi немовлятком мiй названий батько. Барон одразу здогадався, хто та дiвчина. Пiсля полювання вертається вiн до будиночка рибалки, заходить у свiтлицю й каже дiвчинi:
– Ти менi сподобалась. Хочу тобi допомогти. Ось я написав листа до свого брата. Живе вiн у мiстi Скарборо. Ти пiди до нього, вiн вiзьме тебе на службу і гарно платитиме. Чого тобi сидiти в цiй глушинi?
Погодилася дiвчина. Взяла баронового листа, в якому було написано: "Любий брате! Дiвчину, що принесе цього листа, негайно скарай на смерть. Твiй брат Гамфрi".
Поклала вона його до кишенi та й вирушила в Скарборо. Дорогою довелося заночувати їй у корчмi. Тiєї ночi до корчми налетiли розбiйники. Вони пограбували всiх подорожнiх. А в дiвчини нiчого не було, тiльки лист. Прочитали вони його i обурились: яка пiдлiсть!
I тодi ватажок розбiйникiв написав нового листа: "Любий брате! Дiвчину, котра принесе тобi цього листа, прийми, як найдорожчу гостю, і негайно вiддай замiж за мого сина. Твiй брат Гамфрi". Дав вiн цього листа дiвчинi й звелiв iти в Скарборо.
От прийшла вона до баронового брата. Вручила йому листа. А в цей час саме гостював у нього баронiв син. Брат одразу ж звелiв справити весiлля. Хлопець i дiвчина одружились того ж таки дня. Незабаром приїжджає туди i сам барон. Брат й...