Жив один старий, звали його Нормеришхо. Двері його дому завжди були відкриті для гостей, і вона рідко була порожня.
Одного разу в гості до нього прийшов високий і статний хлопець. Він поговорив з господарем, а потім встав і почав важливо проходжуватися, притримуючи рукоятку кинджала.
Здивувався господар.
- Що, Нетшауко, тебе турбує? – запитав він гостивши.
- Я хотів би зустрітися з чоловіком, з яким міг би помірятися силою і випробувати свого коня. Я думаю, на світі немає людини, яка здолала б мене, – відповів гість.
- Ти молодий і дурний, не знаєш життя і людей і тому говориш такі слова, – сказав старий. – Я в молодості був таким, як ти. Але один джигіт примусив мене переконатися, що це не так. Тобі ще не зустрілася така людина, і ти думаєш, що сильніше за тебе немає на світі. Я – старий, але і я міг би помірятися з тобою силою. Але я не стану цього робити – краще розповім тобі, як проучили мене.
Нас було декілька вершників, і ми билися з ворожим військом. Бились ми безстрашно. Я був в самій гущавині битви, мені не хотілося, щоб люди сказали, що Нормеришхо був осторонь. Коли бій був у розпалі, наші вороги виставили проти нас незвичайного воїна – справжнього велетня. Йому вдалося обійти мене, і я опинився у нього немов в лещатах. Він тримав мене так міцно, що я не міг навіть поворушитися. Він повів мене прямо до предводителя війська.
- Не ганьби мене, краще відразу убий, – попросив я його.
А той навіть не удостоїв мене відповіддю – мовчки вів до шатра предводителя. Коли до шатра залишилося не більше ста кроків, позаду мене пролунав постріл, і я відчув, що мене ніхто не тримає.
Я озирнувся і побачив, що велетень убитий і з гуркотом повалився з коня. Той, хто стріляв в нього, сидів на білому коні і був одягнений в білий одяг. Він швидко сховався із виду, але я вирішив неодмінно знайти свого рятівника.
Тричі я ударив батогом свого коня і помчав за ним. Я скакав щосили, але не міг нагнати його. Я став так сильно хльостати батогом свого коня, що вершник почув звук мого батога. Він озирнувся і сказав:
- Нормеришхо, ти так само дурний, як і великий! Ти погнався за мною на уранішній зорі і можеш гнатися, поки не сяде сонце, але все одно тобі не наздогнати мене. Ти хочеш дізнатися, хто я, з якого двору вийшов і з якого я роду, але тобі цього ніколи не дізнатися!
Тут я зрозумів, що це не джигіт, по голосу здогадався, що це була жінка.
Старий закінчив розповідь і пильно подивився на Нетшауко.
- От так, мій хлопчик, було зі мною. Не шукай людей сильніше за тебе – таких багато. Зачепиш кого-небудь з таких, безславно загинеш.
- Ти, ти сказав правдиве слово! – відповідав молодий джигіт. – Тепер, мені ясно, те чим я хотів зайнятися, не більше як дитяча забаганка. Дякую за мудрість.
...