Жив один чоловік на ім'я Мія, і був він невиправний брехун, та такий майстерний, що, якби днів через два довелося йому почути від кого-небудь своє власну брехню, він би напевно взяв його за чисту правду.
Якось вранці встав Мія з ліжка і згадав, що в кишені у нього ні гроша. Став він міркувати, як би день пережити. Дружина і діти їсти просять - хоч іди кради. Вже він і так і думав і гадав і нарешті надумав наплести яких-небудь небилиць та з допомогою своїх вигадок і добути грошей. Схопився Мія, схопив свій чубук і кисет і помандрував прямо в кав'ярню. А там всі сусіди в зборі. Ось входить Мія в кав'ярню, ні з ким не вітається і "бог в допомогу" не говорить, а сам такий сумний, похмурий - ну, начеяк у нього вся рідня померла, і вже на цвинтарі її звезли. Сів Мія, чубуком об підлогу постукує і нікому ні слова, напружився, впустив на груди декілька сльозинок. Інші аги навколо сидять і мовчки курять. Нарешті один ага каже:
- Слухай, Мія, щось ти нам давненько нічого не брехав. А ну ж видай якусь небиличку!
-
- Але Мія і оком не моргнув. Втупився в одну точку і постукує об підлогу порожнім чубуком - де йому тютюну щось узяти, якщо в кисет ні дрібка, а в кишені гроша ламаного немає. Тут інший ага гукнув Мію і також просить збрехати , а Мія немов води в рот набрав. Скочили сусіди з лавок:
- - Що це ти в мовчанку граєш, коли нам побрехеньок послухати хочеться!
- - Благаю вас богом, добрі люди! Залиште мене у спокої! Велике горе звалилося на мою нещасну голову.
- Сполошилися сусіди:
- - Що з тобою сталося? Скажи, Мія!
- - Ах, краще і не питайте! Сьогодні вранці померла у мене дружина! Бідолаха повинна була звільнитися від тягаря, але під час пологів померла. Залишилось у мене шестеро хлопців, малий мала менше; у будинку вереск стоїть і плач. Куди мені податися, страждальцю, розуму не прикладу, ось і кинувся я сюди з усіх ніг! У гаманці у мене ні гроша, не на що покійницю поховати, нема на що дітям хліба купити!
- Вислухали аги розповідь, та засумували.
- - Нещасний Мія! І треба ж було такій біді обрушитися на його плечі! - Шкодували вони свого сусіда.
- Стали аги гроші збирати - хто гріш пожертвує, хто два, і незабаром набралася у Мії повна жменя монет.
- - Гей, Мія! - Вигукнули тоді аги. - Дякуй бога, що в тебе кобила жива, а дружина померла! Аллах, упокій її душу! Дружину людині знайти простіше простого. "У везучого дружина вмирає, а у невдачливого - кобила", - говорить старовинна приказка.
- Коли ти покійницю ховати збираєшся? - Запитав раптом один із сусідів.
А Мія прикинувся, ніби не чув. Той перепитав раз, другий, потім потряс Мію за плече:
- - Так відповідай ж нарешті, коли ти будеш покійницю ховати?
- - Добре б опівдні знести її в мечеть, - крізь сльози пробурмотів Мія, - а потім поховати на цвинтарі Вакіе, бо така була воля покійної.
- - Не плач, Мія, - втішає його жалісливий ага. - І в мене дружина померла, а я, бачиш, живий-здоровий. Знаю я, як боляче втратити дружину, але, дякувати богу, біль ця швидко минає! Точно так само буває, коли ненароком вдаришся ліктем або коліном - спочатку дуже боляче, а потім все заживе, наче нічого й не було. Дякуй бога, що твоя кобила жива і ти можеш звезти на базар в'язанку дров та купити дітям хліба.
- - Слава аллаху, добрі люди! - Закричав тут Мія і, не попрощавшись, побіг на базар. На базарі купив м'яса і відніс додому, щоб до обіду встиг листковий чурек з м'ясом. Взяв плетену сумку - і знову на базар; накупив всього, що йому було потрібно, та ще не всі гроші витратив! Бадь...