Жили собі в одному селі старий із старою. Жили вони бідно, ледве зводили кінці з кінцями, хоча батьки жінки і були люди багаті.

Якось, незадовго до свята поминання покійних, іменованого в народі семіком, стара говорить своєму старому: - Сусіди вже почали варити пиво на семік, нам би теж треба, та не з чого. Сходь до моїх батьків, може, дадуть пуд солоду на пиво?

Узяв то узяв дерев'яне відро-пудовку і направився до тестя з тещею.

- Чи не дасте нам пуд солоду? - попросив він у них. - А то свято скоро, всі пиво питимуть - нам теж хочеться.

- Чому ж не дати, - відповів тесть.- Стара, насип зятеві пуд солоду.

Теща була доброю людиною, і разом з солодом дала зятеві ще і великий шмат м'яса.

Йде чоловік додому, в одній руці несе солод, в іншій м'ясо. Дорога пролягала через млинову запруду. Проходячи самим гребенем запруди, спіткнувся чоловік і розсипав весь солод у воду. Що робити? На очі попалася палиця. Підняв її і почав місити воду так, як ложкою в чашці. Дивиться - вода скаламутилася стала за кольором схожою на пиво. 'От так здорово! - подумав про себе Васьлей. - Може, вона і на смак як пиво?!' Він тут же ліг на живіт і став пити із ставка. Попив-попив, і йому стало здаватися, що він вже п'яніє. 'Ну, а якщо так, - знову сам собі сказав, - значить, треба починати співати пісню'. Піднявся на ноги, заспівав. Проте ж не встиг як слід розійтися, як почув за собою начебто якогось іншого співака, який вторив йому. Озирнувся - йде, злегка похитуючись, чоловік у рваному вбранні. Той дочекався його тай каже:

- Підемо, приятель, разом. Удвох і йти легше, і співати веселіше.

- Гайда разом, - погодився той.

Поклали вони руки один одному на плечі і попрямували далі з піснею.

Йдуть, співають, все добре. Але прийшло на думку нашому мужикові запитати свого попутника:

- А хто ти будеш? Я тебе щось не знаю.

- Як же це ти мене не знаєш, - відповідає той. - Я ж твоя Нужда.

- Ну тоді підемо до мене, - запропонував.

Вони знову обнялися і з піснею рушили до будинку.

Коли підішли до будинку, дружина якраз несла воду з колодязя для варива пива. Углядівши чоловіка, що похитується, вона запитала:

- Та ти, ніяк, випив? Де твій солод або батько не дав нічого?

- Дать-то дав, - відповідає мужик, - та невдачливий я. Коли проходив млиновою дамбою, спіткнувся, і весь солод з пудовика висипался у воду. Перемішав я воду палицею - стало пиво.

Ну я, звичайно, попив - не пропадати ж добру. А попив - зап'янів, почав пісні співати. Мені підтяг той, що опинився поряд мій друг Нужда. Ось з ним разом і йдемо. Пиво тепер нам все одно вже не зварити, так що неси воду скоріше додому і починай готувати частування. Немає пива - пригостимо мого друга хоч би м'ясом.

Пришли в будинок. Мужик всадив Нужду за стіл, а сам вийшов наколоти дрів. Незабаром вийшла з хати за дровами і його дружина.

- Ти звільни нашу найбільшу скриню, - каже їй мужик, - ми туди замкнемо Нужду, хай посидить.

Дружина швидко звільнила скриню, що стояв в сінях. Чоловік заніс в хату дрова, слідом за ним прийшла і дружина.

Нужда сидів за столом і виспівував пісні. Підсів наш до нього і начебто почав підспівувати. Потім приловчився, схопив гостя за горло і крикнув дружині:

- Дружина, хапай його за ноги!

Дружина схопила Нужду за ноги, удвох вони виволокли непроханого гостя в і заштовхали в скриню. А для вірності замкнули скриню великим замком.

Увечері мужик запріг коня, поставила скриня на віз і поїхав в ліс.

У лісі він вирив під деревом велику яму і спустив в неї скриню. Потім яму знову...