(Казка вьетов)

Давним-давно це було. Почув один чоловік з Хатея, що в Хадонге є диво-батат величини неймовірної, і вирішив відправитися в ті краї, щоб поглянути на нього. А інший чоловік з з Хадонгу, дізнався, що в Хатеї є чудовий міст небаченої висоти, і захотів подивитися на нього на власні очі.

Зустрілися ці двоє на дорозі, зайшли до корчми перекусити. Подорожній з Хадонга питає хатейця:

— Куди йдете, поважний, які справи вас в дорогу покликали?

— Йду я в Хадонг, щоб побачити диво-батат, - відповідає хатеец.

— Та вам немає ніякого сенсу туди йти, - говорить людина з Хадонга, - я все вам розповім, як є. Цей батат в Хадонге такий великий, що навіть не знаю, з чим і порівняти його! Десять тисяч солдатів цілий місяць їли цей батат, а всього лише краєчок від'їсти змогли, - ось він який, батат в Хадонге!

Вислухав його хатець і питає у свою чергу:

— А ви куди прямуєте, поважний, і які справи привели вас сюди?

— Я йду помилуватися на міст в Хатеї, - відповідає людина з Хадонга.

— Коли так, то вам, поважний, теж ходити туди не треба. Я сам з тих місць і все можу зараз вам розповісти. Цей міст такий високий, що нічим його зміряти навіть не можна. Гуляв одного разу по мосту батько з маленьким сином на руках та по незручності упустив дитину з моста. Поспішив батько вниз; на берег прибіг, цілий місяць човен майстрував, і коли доплив до середини річки то побачив, що син його все ще летить з моста, у воду впасти не встиг. Зловив батько сина в обійми і додому повернувся. З тих пір вони щасливо живуть разом.

— Мабуть, і насправді мені тепер немає чого йти в Ха-тей, - сказала людина з Хадонга.

— Ваша правда! — відповів йому хатеец.— Можна нам тепер додому повернутися спокійно. Але послухати про такі чудеса завжди цікаво!

Зібралися подорожні прощатися і перед дорогою стали пригощати один одного бетелем. Тільки не знають, хто з них старше і кому першому належить прийняти пригощання.

— Скажіть, поважний, а скільки вам років? — питає подорожній з Хадонга.

— Вже і не пам'ятаю, - відповідає хатеец, - одне мені відоме, що, коли був я ще в чреві матері, зірвала вона крадькома персик в саду з дерева, яке квітне раз в три тисячі років. Кісточку від того персика мати посадила. Виросло з кісточки дерево, а від його плодів з'явилися потім інші дерева. Тепер в наших краях таких персикових дерев видимо-невидимо. А вам скільки років, поважний?

— У мене з пам'яттю гірше, ніж у вас, поважний, - відповідає людина з Хадонга.— Я таких подробиць не пам'ятаю. Знаю тільки, що щороку мій вік заносився на табличку величиною із зубочистку. Тепер такими табличками сім будинків битком набито. А частина їх лежить в громадському будинку і в храмі Будди. Я все справами зайнятий, не зберуся підрахувати, а чужий хто, боюся, з рахунку зіб'ється.

Постояли вони подумали тай розійшлися кожен у свій бік з тої розмови вельми задоволені...