Жили в лісі ведмідь та вовк. Рік видався голодний, посушливий, голодно їм довелося. Давно вже стали вони, кожен поодинці, подумувати: ось було б славно до людей навідатися, навколо їх комірок та стаєнь покружляти.

Зустрілися одного разу вовк з ведмедем. Ведмідь говорить:

- Добрий ранок, кум вовк! Вовк йому відповідає:

- Недобрий цей ранок, кум ведмідь, і від твоїх побажань воно добрим не стане, але - будь здоровий, будь здоровий!

- Ох, який ти нині смутний! Або біда примикала?

- І не питай, - відповідає вовк. - Біда, говориш, сталася? А як сталася то і по цю пору не кінчилася.

- Видно, голодний ти?- питає ведмідь. - Он як у тебе живіт звело,. Зітхнув вовк:

- Голодний-то я голодний, та якщо б тільки це!

Тут ведмідь оглядів вовка уважніше. І говорить йому:

- А у тебе шуба-то роздерта! Видно, з родичем яким побився?

Вовк тільки лапою махнув.

- Якщо б з родичем! З людиною!

Засміявся ведмідь.

- З людиною? Всього лише? Вовк очі на нього вирячив:

- Всього лише? Адже немає сильніше за нього
звіра!

Завагався ведмідь.

- Розкажи, кум, як справа була? Озирнувся вовк навколо та і говорить:

- Гаразд, все тобі розповім. Не під силу стало мені голод терпіти, і ось вночі прокрався я в село, думав баранчика жирного або поросяти роздобути. Вже так обережно йшов, але собака дух мій почула, гавкіт підняла на все світло. І тут вискочила людина, туди-сюди, і давай своїм хвостом блискучим розмахувати - вони-то його сокирою називають, - та як в голову мені шпурне! Так і підкосив. Сам не знаю, як утік.

Дивується ведмідь:

- Людина з тобою упоралась? Адже він слабак! А вовк йому:

- Говорю тобі, немає на світі звіра сильніше! Ведмідь тут набув поважного
вигляду, набундючився.

- Ось що я скажу тобі, кум. Людини я, правда, не бачив, але, якби зустрів, ураз роздер би його, як цей кущ.

- Проти куща геройствувати легко, - з усмішкою говорить йому вовк. - А ось як на його місці людина опиниться б! Право, не знаю, що б ти робив тоді.

- Зате я знаю, - самовдоволено пробурчав ведмідь. - Вже я таке зробив би, що він тут би і дух випустив.

- Я б тобі повірив, та щось віри немає! - відповів йому вовк із знущанням.

Ведмідь так і скипів:

- Сперечаємося!

Вовк йому лапу протягує:

- Сперечаємося! На
що?

- На зайця жирного! - говорить ведмідь, сумніву в думці не тримаючи.

На тому і
порозумілися.

Вийшли вони з лісу обережно, з оглядкою, зачаїлися, чекають. Чекають-чекають. Раптом на дорозі хлопчисько.

Ведмідь питає

- Ось це і є людина? А вовк йому відповідає:

- Це поки не людина. Він тільки буде ще людиною.

Знову сидять, чекають. Назустріч ним старий жебрак йде. Ведмідь вовка питає:

- Але вже це мабуть людина? Вовк його повчає.

- Цей, - говорить, - тільки був людиною. Сидять чекають. Дивляться, в їх сторону молодиця-селянка йде.

- Ось це вже людина! - гуркоче ведмідь. А всезнайко вовк йому пояснює:

- Ні, брат, це тільки його подруга. Знову сидять, знову чекають вовк з ведмедем, і ось крокує їм назустріч легінь-гусар.

- Ну а цей? - питає ведмідь. - чи Людина?

- Цей вже і справді людина! - відповідає вовк та як кинеться тікати, тільки п'яти заблискотіли!

А ведмідь нахлобучився, сів на дорозі, гусарові шлях загородив.

Побачив гусар ведмедя, в руку поплювував, вийняв пістолет. Бах-бабах у ведмедя! Потім, не довго думаючи, вихоплює він шаблю гостру і безстрашно на ведмедя кидається. Вертить гусар шаблею, та так вправно, що ведмедеві і не підступитися до нього. Не витримав гусарської атаки ведмідь, терпів-терпів, обернувся і давай тікати! Пом...