Був один музика. Жінка вмерла, а він дуже сумував за жінкою і пішов з того смутку в ліс. Взяв торбу, а в торбу скрипку, хліба трохи і ходив по лісі щось зо два дні. Третього дня сумно йому стало та й каже:

— От заграю собі пісеньку, дам ся по лісі чути, може собі якого друга надибаю.

І музика як завів на цілий ліс, а вовк вилазить з-за дуба. Виліз та й каже:

— Чоловіче, навчи мене грати. А він каже:

— Навчу, але будеш мене слухати?

— Буду тебе вірно слухати так, як свого учителя.

— Ну, якже ж так, ходім.

Ідуть і здибають розколеного дуба. І каже чоловік:

— Аж тутки навчишся, небоже, грати. Вовк дуже зраді, що зараз буде уміти грати. А музика зробив клин, забив каменем у дуб і каже:

— Пхай ти лапищі в сю шпарку.

Вовк собі думає: «Добре він мені каже. Трохи розплеще лапу — і буду грати». І запхав собі.. Музика як ударив клин каменем, клин вискочив, так вовка за лапи і защемило... Як зачне вовк ревти, скакати. А музика засміявся і пішов далі, каже: — Скачи здоров! Будеш уміти грати і танцювати. Іде музика, і знов сумно йому стало на самоті, не видів і одного чоловіка ніде. Виймав скрипку з торбини. Як завів — на цілий ліс було чути. А з-під ліщини лізе лисиця та й каже до нього:

— Ото, голубчику, як ти файно граєш! Може і мене навчив би. І він каже:

— Навчу тебе, але маєш то слухати, що я тобі буду казати.

Каже лисиця:

— Так тя буду слухати звикле, як учителя. І вийняв він мотузку з кишені, пригнув, котра до грубої ліщини, і прив'язав її за лапу. Каже:

— Я тобі трохи зжилую пальці та будуть довші. І зв'язав, ліщину пустив, і лисиця повисла. Музика зареготався і пішов далі.

Іде знов лісом. Роздумав собі про свій дім, сумно йому стало, і каже:

— Ану, заграю я собі ще.

І заграв, завів на цілий ліс. Виходить з корча зайчик і каже:

— От, заграв! Відколи живу, не чувм, аби хто так грав, як ти.— І каже: — Коли ж би ти мене навчив хоч трішки так грати як ти?

А він каже:

— Навчу, лиш слухай мене.

— Буду добре слухати, як син тата свого. І він виймив з кишені довгий мотузок, прив'язав зайця за шию у корчі до деревинки і каже:

— Перебігни дванадцять раз довкола корча тай навчишся грати.

І зайчик так бідний запутався, що не міг і встати. А музика зареготався голосно і пішов додому.

Пішов до хати, а вовк відгризся і біжить, хоче його покарати за те, що його здурив. Біжить, надибає повішену лисицю на ліщині. Лисиця проситься:

— Відпутай мене, братчику, бо гину.

Він її спустив з ліщини, уже біжать обоє покарати того музику. Прибігають, надибають зайчика; также бідняка запутався і каже:

— Панове, розпутайте мене, бо як ще трохи побуду, то ся задушу.

Відпутали його, ідуть уже троє. І прийшли аж до хати. Уже ся смеркло, була темна ніч. Поприходили під хату, а музика уже спав. І зачали йому колядувати:

Ой вийди, вийди, музико, з хати, Будеш нас ще мудрувати.

Музика пробудив у сні, слухає — звірі кричать під хатою, а скрипка скочила з полиці і зачала сама грати дуже жалібним голосом. Відтоди щоночі приходили і не давали йому спати за ту кару. І небуло вітдоді йому ні сну ні спокою.
Так йому за те зло і треба....