У бідної старенької вдови були три сини-карлики, до того ж малі ніколи серед їхнього роду таких не було. Старший ростом у в три вершки, середній — в два, а молодший — у вершок.
Брати ходили на на заробітки, щоб прогодувати себе і стареньку мати. Одного разу їм повезло більше, ніж звичайно: вони прийшли додому і принесли з собою трьох козлів і три хліби. Розділили свій заробіток порівну і були раді. Та чим більше маєш, тим більше хочеться мати; так і нашим карликам надумалося ще пробувати щастя: чи не всміхнеться доля ще більше, щоб вже більше не мати потреби. Відправляється старший на заробітки, узявши з собою козла і хліб. Йде він собі великою дорогою, завертає у всі аули і питає, чи не потребують де-небудь працівника; нарешті, проходячи через поле, він угледів велетня, що орав землю.
— Чи не потрібний тобі працівник? — запитав карлик. Велетень подивився на карлика, трохи видного від землі, і сказав глузливо:
— Мабуть, такий працівник, як ти, якраз мені потрібний; наймайся на цілий рік: за ціною не постою!
Сторгувалися за скриньку золота.
— Ну, оскільки ти вже найнявся до мене, то ступай до мене додому, зажар гарненько твого козла і поріж хліб; разом повечеряємо!
Карлик відправився виконати доручення свого нового господаря. Дружина велетня ні в що не втручалася і надала розпоряджатися працівникові, знаючи, звичайно, чим все це кінчиться.
Увечері прийшов додому велетень і хотів сісти за стіл; але в будинку не було ні стільця, ні лавки.
— Ступай на двір і принеси на чому б можна було сидіти. Але дивися, - додав господар, - щоб ця річ була ні з каменя, ні із землі, ні з дерева!
Скільки не шукав працівник, він не міг знайти такої речі. Коли він повернувся, то відмітив, до своєї досади, що все, приготоване їм для обох, з'їдено господарем.
У серцях питає він господаря: — Куди дівалася моя частка?
— Вибач, будь ласка, - відповів велетень, - мені страх захотілося їсти; я і тебе з'їм на закуску! — З цими словами він схопив карлика і проковтнув.
Довго брати чекали повернення старшого. Тоді середній, бажаючи також пробувати щастя, вирішив піти на заробітки; молодший залишився при старій матері. Трапилося так, що середній пішов тією ж самою дорогою, по якій йшов і старший.
Недивно, що він наткнувся на того ж самого велетня: його спіткала та ж доля, що і старшого брата.
Нарешті, вирішив йти на заробітки Вершок. Оскільки і він пішов тією ж самою дорогою, то і він найнявся в працівники до велетня за ту ж плату, за яку наймалися його старші брати. І його велетень відправив до себе до будинку з тим же дорученням.
Поки велетень орав, він приготував вечерю з свого козла і хліба; все це він розділив навпіл і тут же вирив невелику яму, яку накрив скошеною ним травою. Увечері прийшов велетень.
— Ступай на двір і пошукай що-небудь, на чому б можна було сидіти. Але дивися, - додав він, - щоб ця річ була ні з каменя, ні із землі, ні із дерева!
Зметикував Вершок, в чому справа, і притягнув залізний плуг, яким орав велетень.
— Сідай, бовдуре! — сказав при цьому Вершок.
Здивувався його догадливості велетень і почав з жадністю поїдати свою частку. Вершок, звичайно, не міг з'їсти стільки, скільки велетень, проте хапав великі шматки і кидав непомітно до ями. Велетень дивувався все більш і більш, побачивши ненажерливість Вершка; він ще доїдав свою частку, коли Вершок, покінчивши з своєю, став самовдоволено пихкати і погладжувати черево.
— Дай, будь ласка, мені ще шматок від твоєї частки, - сказав Вершок, - щось я голоду не втамував!
— Ти і без того вже з'їв бі...