Одного разу йшов мужик по лісу і раптом чує - на дереві в кублі пташенята пищать. "Вже чи не напала на них яка-небудь тварюка ненажерлива?" - подумав він і ткнув палицею в кубло, щоб злодія злякати. У ту ж мить з кубла вислизнула змія, обвила палицю і переповзла по ній на мужика. Здавила кільцем його шию і говорить:
- Зараз я тебе ужалю!
Зовсім було розгубився мужик, але тут же зібрався з думками і став прохати змію почекати з розправою – хай перший стрічний розсудить, чи має вона право його жалити?
Погодилася змія. Попадається їм на шляху перехожий. Та не хотів він по правді судити, лише про те піклувався, щоб свою шкуру врятувати. І сказав перехожий, що змія має право ужалити того, хто наважився її чіпати. Знову просить мужика змієві почекати ще небагато, може зустрінеться інший суддя. Зирк, а назустріч лисиця. І говорить, що тут, на поляні, на низькому місці, судити не береться. Підемо зі мною до найближчого пня. Залізу на пень, звідти судити буду. Ось вилізла лисиця на пень і велить змії злізати на землю і встати поряд з людиною. Коли людина і змія опинилися перед лисицею, вона і говорить мужикові:
- Ти втрутився у чуже діло і вирішив перешкодити змії. Як наважився ти на таке, то мав би бути готовий до наслідків. Як маєш палицю та мізки у голові, то верши своє правосуддя сам до кінця. Немає серед вас правого, бо кожен по своєму ображений.