Ходив по лузі кінь. Іде лев.
Іди за мною! — наказав лев.
А чого я піду? — питає кінь.
Як смієш ти розмовляти так зі мною? — крикнув гріз¬но лев.
— Хіба не знаєш, хто я? Я — звір над звірами. Я го¬лодний і хочу тебе з'їсти.
Е,— каже кінь, — не ті тепер часи, що хто кого нагне, той того наб'є.
Ти осмілюєшся думати, що я слабіший від тебе?
Я в цьому певний,— каже кінь.
Давай мірятися силою. Лежав на лузі камінь.
Іди сюди,— каже кінь. Підійшли до каменя.
— Ти можеш так стукнути по цьому каменю, щоб із ньо¬го іскри посипались?
Дряпонув лев лапою по каменю — пазури поламав.
— Ой, леве, леве! А ще називаєш себе звіром над звіра¬ми! Дивись, як я стукну!
У коня на ногах були залізні підкови.
Стукнув кінь копитом по каменю, іскри так і злетіли. Злякався лев, кинувся назад у ліс. Біжить, не огля¬дається.
— Куди біжиш, леве? — питає його вовк.
Лев сказав вовкові, якого страшного звіра він зустрів.
— І ти його злякався? — питає вовк.
— От, якби він мені попався, я швидко з ним поквитався б. Тільки покажи мені його.
Узяв лев вовка в передні лапи, сам на задні став.
— Дивись!
Леву здалося, що він легенько вовка тримав, а в того кістки затріщали і дух вилетів геть.
Ну що, бачиш? Нічого не каже вовк.
Чого ж ти мовчиш?
Опустив лев вовка на землю, бачить — не дихає вовк.
— Ех ти, хвалько, тільки побачив його і то зомлів. А я мі¬рявся з ним силою!
Кинув лев вовтса, а сам далі побіг.