Крук зловив молодого зайчика і сів на високе дерево їсти. Але побачив його лис та й гадає собі: “Як би мені від нього того зайця вимудрувати?” Каже він до крука: “Я уже бачив багато птахів, але такого, як ви, не бачив. Ви мусите бути найстаршим королем над усіма птахами. Прошу вас,— каже лис,— я би хотів знати ваше ім'я, а я би про вас і дітям своїм розповів”. Крук як учув від лиса такі слова, то раптом розкинув крила і піднісся угору та й каже: “Крук! Крук! Крук!” Та й лиш обізвався, а то м'ясо упало. А лис хап м'ясо та й каже: “А мені лиш того було треба!”
Ніяково стало крукові, що він дався лисові змудруватися, та й каже: “Я уже злітав усі гори і долини, знаю уже усю звірину, але такого мудрого звіра я ще не бачив. Вам,— каже,— ще лиш бракує, аби ви вміли літати, то вам би у світі пари не було”.
Але лис тим часом м'ясо схарчував та й каже: “Якби мене хто так научив літати, як ти літаєш, то я би дав йому п'ять таких зайців, і то старих, не молодих”. Каже йому крук: “Дайте мені такого, як ви з'їли, то я вас навчу за пару хвилин”.
Лис дуже цим утішився і думає: “Я якби ще так літати умів, то за мене уже не було би мудрішого!” Каже він до крука: “Добре, а як же це може бути?” А крук каже: “Я Спущуся на долину і візьму вас на себе і буду вас так довго учити, поки будете так літати, як я”.— “Добре”. Крук сів на землю і каже лисові: “Сідайте на мій хребет і тримайтеся за моє пір'я”.
Лис вчепився хребта і каже: “Я вже готовий”. Але крук поволі здіймається з лисом угору, і чимраз вище, і дивиться, що вже високо знявся понад найвищі дерева, віддалився на чисте поле. А лис зажмурився, бо йому страшно стало, що так далеко від землі. Але крук відчув лисячий страх та й раптом кинувся в бік, а лис у долину.
Лис падає стрімголов і кричить: “Я падаю! Гвалту! Я падаю!” А крук каже: “Верти, верти хвостом!”
Та й лис звертів хвостом і як гепнувся на землю, та й розбився....