Був собі котик і півник. Жили вони разом у дружбі та злагоді у спілній хаті. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові:
— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде хто чужий, то не озивайся, та двері нікому не відкривай.
Пішов.
Коли ж біжить лисичка.
— Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник каже:
— То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!
От лисичка віконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов:
— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше, можу тебе й не почути.
Пішов.
А лисичка вже й біжить.
Стук-стук у віконце:,
— Півнику, братику, одчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник усе:
— То-ток, то-ток, не велів коток!
От вона віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
Раз проспівав — не чує котик, він вдруге голосніше—котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже:
— Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать— не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!
Коли ж ізнов лисичка:
— Півнику, братику,— каже,— одчини! Півнику, братику, одчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!
А півник:
— То-ток, то-ток, не велів коток!
От лисичка віконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому—нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандуру, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П'ятий Пилипко,
Та й той мій!
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять —
погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже:
— Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку візьму.
А лисичка каже:
— Іди!
І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грати.
От і друга дочка каже лисичці: — Піду і я, мамо! .Лисичка каже:”Іди, доню”!
І їй дала паляничку, і ця пішла. А він і ту— цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А .Пилипко ждав-ждав і каже:
— Піду я, мамо, зажену їх,— чого вони так забарились?
Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А після хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця,— витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть, і хліб жують, і постолом добро возять....