Кінь стояв біля ясел, жував сіно, а собака неподалік від нього лежала біля паркану. Мимо двору ішли парубки і співали пісні. Собака підхопивсь, миттю кинувсь до воріт і почав гавкать. Гавкав він, поки парубки щезли з очей у нього, потім вернувсь на своє місце і знов ліг біля паркану. Кінь каже: “Чого ти микаєшся по двору? Дарма тільки язик свій чухаєш об зуби. Чи тобі не набридло лежать? Мабуть, боки перележав?” — “Еге, ти думаєш, так, як ти, нічого не робиш, тільки корм переводиш, безперестану жуєш. А я і хвилини без діла не побуду. Я нікого не промину, хазяйське добро бережу, за всім доглядаю, щоб не взяв хто чого. Я хазяїнові потрібніший тебе”.
А кінь каже: “Хазяїн без собаки проживе, а без коня він здохне з голоду. Я йому пашу, бороню, снопи возю, з лісу дрова возю”.— “Велике діло пахать та боронить! Ти попробуй день і ніч не спать так, як я; мені припада цілі дні бігать то в один, то в другий кінець двора, за всім хазяйським добром приглядаю і всіх від свого двора відганяю. Якби не я, так все б хазяйство розволокли”. А кінь каже: “Та кого ж ти бережеш, як не мене? Якби у дворі коня не було, так хазяїн і собаки б не держав”.
Собака побачила хазяїна, спитала: “Скажи, будь ласкавий, хто з нас потрібніший тобі: кінь чи я?” Хазяїн, щоб не образить одного й другого, сказав: “Хто мені не потрібен, того я не держу, а кого я держу, ті для мене всі однакові. Ваше діло виконувати свою справу по совісті і жить між собою мирно”.

З того часу кінь і собака перестали хвалиться собою. А собака так здружилась з конем, що без нього не могла жить. Як чоловік поїде куди в поле або на базар — і собака за возом вчепиться. Та так звикла за возом бігать, що тепер уже й за саньми не втерпить....