Одного разу якийсь купець зловив в лісі солов'я і приніс його додому. Замовив він прекрасну клітку
із золота, прикрасив її коштовними каменями – одне чудо. Посадив купець солов'я в цю клітку. Найняв спеціальну слугу, щоб наглядав за птахом.
Сад купця пах від безлічі всіляких квітів. Посеред саду був басейн з білого
мармуру з сім'ю фонтанами. Купець наказав повісити клітку з солов'єм в тіні поряд з басейном і кожен вечір приходив помилуватися птахом.
А соловей весь час співав сумні пісні і сумував.
Купець знайшов людину, що розуміє мову птахів, і попросив його дізнатися причину смутку солов'я.
- Пан купець, – говорить людина, що знає мову птахів, - соловей сумує по батьківщині, по рідному кублу, по свободі. Він співає: “Краще жебраком бути в батьківщині. Чим корона на чужині”.
Бачить купець, що соловей з кожним днем чахне. Відкрив він клітку і випустив птаха на волю.

Сіли на коней купець з чоловіком що знав мову птахів, і пострибали услід за солов'єм. Перелетів
соловій через гори, пролетів над поділами, купався в річках, пив воду з ключів, чи довго чи коротко, полетів до дупла в лісі, влетів в нього і вигукнув:
- Ах, батьківщина! Як ти прекрасна!
І заспівав соловей веселу пісню, стрибаючи з вітки на вітку, з дерева на дерево.
- Дивно, – говорить купець, – я тримав його в золотій клітці, серед троянд, годував, поїв, а йому дупло подобається більше.
- Пан купець, – сказав чоловік, - не дивуйся. Кожному дорога батьківщина, отчий будинок. Соловей тут вільний. Свобода над усе....