Одна багата жінка таємно від чоловіка призначила в степу побачення своєму коханцеві. Поки йшла вона до місця зустрічі, її пограбували злодії і залишили абсолютно голою. Не могла вона у такому вигляді додому повертатися і вирішила дочекатися темноти. Накрилася вербовим гіллям і сіла біля дерева на березі великого озера. Бачить: біжить лисиця і шматок м'яса в зубах тягне, а над нею ворона кружляє. Раптом піднявся вітер, розігралась вода в озері, і великою хвилею викинуло на берег рибину. Хвиля відкотилася назад, а рибина затріпотіла, забилася на березі. Дивлячись на це, лисиця залишила свій шматок м'яса і побігла, щоб схопити рибину. Тим часом піднялася інша хвиля і, накривши рибину, понесла її знову в озеро. Отже лисиця не встигла її схопити. А ворона, що кружляла над лисицею, не стала баритися, схопила кус м'яса і була така. Ось сидить лисиця, помахує хвостом, та поглядає то у бік озера, то услід вороні, що відлетіла.

Побачила все це жінка, що сиділа під деревом, накрившись вербовим гіллям, і говорить лисиці:

- Адже ось як виходить: тримала ти в своїх зубах м'ясо, але тобі рибки захотілось. І ось піднявся шматок м'яса в небо, а риба канула в глибині озера. Зазіхнула ти і на те і на інше, та ні з чим і залишилася.

- Це я, на тебе дивлячись, сплохувала, - відповідає лисиця. - Був у тебе чоловік, проте коханого побачити захотілося. Поки йшла на побачення, пограбували тебе злодії. Ось і сидиш тут, вкрившись гіллям, ні до коханого піти не можеш у такому вигляді, ні додому повернутися.

У кожної людини є свій порок, без цього не буває людини. Отже не поспішай висміювати чужі недоліки і помилки, забуваючи про свої, говорять мудрі люди....