Жив на світі старий солдат. Довго довелося йому воювати – так довго, що під кінець він зовсім обносився і не знав, куди податися, щоб роздобути грошенят. Підіймався він на вересові горби, спускався в долини, поки не добрався, нарешті, до однієї ферми. Фермер у той час був у від'їзді – він відправився на ринок, – а дружина його залишилась вдома. Була вона геть дурепа. Щоправда і сам фермер теж розумом не відрізнявся, так що важко сказати, хто з них був дурніший.

Так от, виїжджаючи на ринок, фермер сказав дружині:

- Даю тобі десять фунтів золотом. Дивися бережи їх, поки я додому не повернуся!
Тільки щез він з очей, дружина і говорить собі.
- Вже я сховаю ці гріші від злодіїв! Зав'язала всі десять фунтів у вузлик, пішла в кімнату і заховала над каміном.
“Тут їх ніякому злодієві не знайти!” – думає. А в цей самий час підходить до будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукається в двері.
- Хто там? – питає фермерша.
- Джек Хеннефорд.
- Звідки йдеш?
- З раю.
- Господи помилуй! Так ти, вірно, бачив там мого покійного батечка?
- Як не мабуть, бачив, – відповідає солдат.
- Ну і як він там поживає? – питає фермерша, а сама вже розчулилася.
- Та так собі. Лагодить старі черевики. А їсть одну капусту.
- Ох, бідолаха! – говорить фермерша. – А не просив він мені що-небудь передати?
- Як же! – говорить Джек Хеннефорд. – Сказав, що шкіра для лагодження у нього вся вийшла і в кишенях порожньо. Не завадило б тобі послати йому декілька шилінгів – було б на що шкірою запастися.
- Пошлю, пошлю! Благослови господи його грішну Душу.
І ось фермерша побігла в кімнату, дістала вузлик з десятьма фунтами і віддала його солдатові.
- Передай моєму татові, – говорить, – щоб він узяв з цих грошей скільки треба, а інше назад прислав.
Джек забрав гроші і не став довго роздумувати, а поспішив скоріше забратися з ферми.
Тим часом фермер повернувся додому і запитав дружину про гроші. Та розповіла йому, що відіслала їх з одним служивим на небо, в рай, своєму покійному батечку, щоб той купив собі шкіри – святим та ангелам черевики лагодити.
Фермер дуже розсердився на дружину і сказав, що в житті не зустрічав такої дурки. А дружина сказала, що він ще дурніший, коли довірив їй гроші.
Проте сперечатися було ніколи; схопився фермер на коня і пустився в гонитву за Джеком Хеннефордом. Почув старий солдат стукіт копит і зметикував, що це фермер за ним женеться. Улігся він на землю, однією рукою око прикрив, іншою на небо вказує і сам туди ж дивиться.
Побачив те фермер, притримав коня і питає солдата:- Що ти тут робиш?
- Ось диво так диво! – вигукнув Джек.
- Що за диво?
- Та онде людина прямо на небо летить, немов по землі біжить.
- Ти і зараз його бачиш?
- Бачу.
- Де ж він?
- Злізай з коня і лягай на землю!
- А ти коня потримаєш? Джек охоче погодився. Ось ліг фермер на землю.
- Нічого не бачу, – говорить.
- Прикрий очі долонею і відразу побачиш, як людина як дух летить.
І справді, фермер побачив, як людина у весь дух летить, тільки це був Джек Хеннефорд – він схопився на коня і навтьоки.
Повернувся фермер додому піший, без коня. – Ось бачиш, – сказала йому дружина, – виходить, ти ще дурніший за мене. Я тільки одну дурість зробила, а ти цілих дві!...