Жили-були старий із старою, і не було у них дітей. Сидять вони якось за столом і горюють:
– Послав би нам бог дитинча, хоч ростом з їжачка!
Тільки вони це вимовили, вилазить із-за печі маленький їжачок і говорить:
– Я – ваш синок!
Узяли люди їжачка в сини і виростили.
Коли їжачок підріс, мати і говорить:
– Будь у мене синок побільше, пас би він свиней. А такого маленького свині і затоптати можуть, ось біда-то.
– Не засмучуйся! З цією справою я справлюся!
– А не буде тобі боязно, синок?
– Свиней боятися! Та я б з сорому згорів! Давайте їх сюди, пастиму!
Погнав їжачок свиней в ліс і пас їх там три роки, не приганяючи додому. За три роки свиней наплодилося так багато, що і не порахувати.
Одного разу в тому лісі, де їжачок свиней пас, полював сам король та заплутался. Блукаючи по лісу, набрів він на ежіково стадо, а самого пастушка не бачить: їжачок-то в хащі багульника заліз.
– Чи є пастух при цих свинях? – крикнув король.
– А ось він – я! – відвечаєт їжачок.
– Та де ж ти?
– А в багульнику.
– Йди сюди, поговоримо!
– Чому ж не піти? – відповів їжачок і виліз з чагарників.
– Та як же ти, такий маленький, свиней пасеш?
– А як же ти, такою великою, заблукав?
– Виведи мене з цього лісу!
– Чому ж не вивести? Віддай за мене свою молодшу дочку – миттю виведу.
– Бач чого захотів! Щоб я тобі, жабенку такому, дочку віддав!
– Немає так ні – шукай сам дорогу! Поскакав король. Проблукав він весь день, а
до вечора знову тут як тут.
– Де ти? Чуй, пастушок, ніяк я дороги не знайду, виведи мене звідси!
– Чому ж не вивести? Віддай тільки за мене молодшу дочку – миттю виведу.
– Буде болтать-то! Не можу я цього зробити!
– Немає так ні, шукай сам дорогу!
Зробив король круг, зробив інший та знову назад вернувся.
– Ну, оскільки, виведеш мене з лісу?
– Чому ж не вивести? Віддай тільки за мене свою молодшу дочку – миттю виведу.
– Ну що з тобою робити? Бери на здоров'ї!
– Отже, обіцяєш мені свою дочку?
– Обіцяю!
– Гаразд!Їдь за мною по цій стежині, та поквапся, не то мої свині розбредуться.
Показав їжачок королеві дорогу, змовився, коли на весілля приїжджати, і зі всіх ніг до свиней кинувся. За три дні до весілля приганяв їжачок свиней до батька на двір. Батько тільки руками розвів: і в хліву, і в загородці, і у всіх закутах свиней повним-повнісінько, куди ні обернися – звідусіль хрюкають.
На третій день спозарання надів їжачок святковий одяг, поверх їжакову шубку натягнув, запріг в берестяну карету двох чорних півнів і покотив у весь дух до нареченої в палац. Зустрів його король не з порожніми руками: наказав він своїм солдатам каменями берестяну карету закидати і півнів перебити. Але півні тільки камінь углядять, так – приг-приг-приг! – підстрибнуть, і камінь низом пролітає. І так до тих пір, поки не під'їхали вони до самого палацу. Тут півні проспівали:
– Кукареку! Королівський зять приїхав!
Вийшла наречена назустріч, поклала їжачок в шовковий фартух і в палац несе. Старші сестри над нею потішаються, амолодша у відповідь:
– Смійтеся, смійтеся, який мені звужений, за таке і піду!
На ранок наречена знову поклала їжачок в свій фартух і несе в церкву – вінчатися. Наділи їжачку на лапку обручка, а після вінчання поклала дружина свого чоловіка у фартух, щоб в палац понести. Сміються всі над потішною парою, а молода дружина їм у відповідь:
– Смійтеся, смійтеся, який мені звужений, за таке і піду!
Увечері, як спати лягати, стягнув їжачок свою шубку і поклав в ногах. Побачила це дружина і думає: “І навіщо таку колючу шубку берегти? Ось засне чоловік – спалю її!”
Як за...