Один падишах мав для полювання білого сокола і дуже його любив і беріг. Одного разу сокіл відлетів і опустився на дах будинку якоїсь старенької. Вона тут же його зловила і стала роздивлятися. Здалося їй, що дзьоб у сокола кривий і занадто гострий, вона і говорить:

- Ай, ай, бідолаха! Як же ти з таким дзьобом зерно клюватимеш?

Узяла вона ножа підрізала дзьоб. Підрівняла знизу і зверху, помилувалася на свою роботу:

- Ось і добре, тепер ти зможеш клювати зерно.

Потім стара подивилася на лапки сокола, показалися вони їй дуже пазуристими.

- Ох, нещасний! - каже вона.-Ти ж на ногах ледве тримаєшся із-за цих величезних кігтів.

І старенька швиденько обрубала соколові кігті. Вона, бідолаха, любила його по-своєму і прагнула позбавити від всіх недоліків.

Дізнався падишаха, що сокіл відлетів і пропав, і віддав наказ, що того, хто знайде сокола, чекає щедра нагорода. Стали люди розшукувати птаха і знайшли сокола в будинку старенької. Незабаром падишахові доставили його улюбленого птаха, розповіли, як любить її старенька, як піклувалася про неї і в якому положенні опинився через це бідний мисливський сокіл.

Подивився на свого сокола падишаха і дуже засмутився, але нічого не сказав. Тільки велів випустити його на волю і оголосив, що подібне може трапитися зі всяким, хто потрапить до рук неосвічених людей.

Запам'ятаєте ж, друзі: однаково погано, коли ворог розумно підстроїть вам неприємність і коли дурний друг надумається послугу надати.