Дочка морського царя

Давним-давно, ще до того, як перші мореплавці пустилися в перші свої плавання прагнучи побачити землі, що лежать за морем, під хвилями мирно і щасливо жили морський король і морська королева. У них було багато красивих дітей.
Стрункі, кароокі, діти цілісінький день гойдались на морських хвиляхі плавали в чагарниках пурпурних водоростей, що ростуть на дні океану. Вони любили співати, і куди б не пливли, співали пісні, схожі на плескіт хвиль.
Але велике горе прийшло до морського короля і його безтурботних дітей.
Морська королева захворіла, померла, і рідні з глибокою скорботою поховали її в кораловій печері. А коли вона померла, нікому стало наглядати за дітьми морить, розчісувати їх довге волосся і заколисувати їх ласкавим співом.
Морський король із сумом дивився на своїх нечесаних дітей, на їх волоссяпереплутані, як водорості. Він чув, як ночами діти не сплять і кидаються на ложах, і думав, що треба йому знову одружуватися – знайти дружину, щоб піклувалася про його сім'ю.
А треба сказати, що в дрімучому лісі на дні морить жила морська відьма. Її-то король і узяв в дружини, хоч і не мав до неї почуттів, серце його було похоронено в кораловій печері, де покоїлася мертва королева.
Відьмі дуже хотілося стати морською королевою і правити обширним морським королівством. Вона погодилася вийти за короля і замінити матір його дітям.
Але вона виявилася поганою мачухою. Дивлячись на струнких, карооких дітей моря вона заздрила їх красі і злилася, усвідомлюючи, що на них приємніше дивитися, ніж на неї.
І ось вона повернулася в свій дрімучий ліс на дні морить і там набрала отруйних жовтих ягід морського винограду. З цих ягід вона зварила зілля і закляла його страшним закляттям. Вона побажала, щоб діти моря втратили свою стрункість і красу і перетворилися на тюленів; щоб вони вічно плавали в море тюленями і лише раз на рік могли знов приймати свій колишній вигляд і те лише на добу – від заходу сонця до наступного заходу.
Коли злі чари її досягли на дітей моря їх тіла розпухли і втратили стрункість, тонкі руки перетворилися на незграбні ласти, світла шкіра покрилася шовковистою шкіркою, у одних – сіркою, у інших – чорною або золотисто-коричневою. Але їх ніжні карі очі не змінилися. І голосу вони не втратили – як і раніше могли співати свої улюблені пісні.
Коли їх батько дізнався, що з ними трапилося, він розгнівався на злу морську відьму і навіки заточив її в гущавини дрімучого лісу на дні морить. Але звільнити від чар своїх дітей він не міг.
І ось тюлені, що колись були дітьми морить, заспівали тужливу пісню. Вони сували, що не доведеться їм більше жити у батька, там, де раніше ним було так привільно, що вже не повернути їм свого щастя.
Довго, дуже довго плавали тюлені по морях. Раз на рік вони на заході сонця відшукували де-небудь на березі таке місце, куди не заглядають люди, а знайшовши його, скидали з себе шовковисті шкірки – сірі, чорні і золотисто-коричневі – і приймали свій колишній вигляд. Але недовго могли вони грати і пустувати на березі. На інший же день, як тільки заходило сонце, вони знову вдягалися в свої шкірки і плили в море.
Люди говорять, що вперше тюлені з'явилися у Західних островів як таємні посланці скандінавських вікінгів. Так це чи ні, але тюлені і справді полюбили туманні Західні береги Гебрідськіх островів. І навіть в наші дні можна бачити тюленів у острова Люіс, у острова Рони, що названий місцевими жителями “Тюленячим островом”, а також в протоці Харріс. До жителів Гебрідськіх островів дійшла чутка ...