Було це там, за морем та ще три кроки вперед, де порося – рилом землю рити своїх братиків вчить... Жив в тих краях бідняк. А дітвори у нього було, що дірочок в ситі.

Дітей у нього вистачало, а ось як їх виростити? Тільки і було майна у бідняка два вола з горошинку: малесенькі - від землі не видно.

І так сушили голову бідняк з дружиною. Що робити, як дітей прогодувати?

З думкою спати лягали, з нею підіймалися. Здається, все випробували, та ні в чому не мали щастя. Так воно ведеться на світі: у бідняка і щастя бідняцьке.

Одного разу бідняк говорить дружині:

- Схожу я з цими волами-малятками в ліс, хоч хворосту зберу. Хтозна, може, і хороше щось трапиться.

Запряг він помічників у візок та відправився в ліс.

Ходить бідняк по лісу, вітки сухі підбирає, на візок складає. Бачить - на красивому лужку нарядний хлопчик і дівчинка бігають, грають.

Підійшов він до дітей, заговорив з ними. Виявилось, дівчинка - дочка короля Східної країни, а хлопчисько - син короля Західної країни. В тих країнах: в одній сонце сходило, в іншій заходило, а по тому лужку проходила між ними межа.

Побачили діти волів-малятокі і хлопчикові приглянулися крихти-воли, і став він просити бідняка – віддати їх.

Дуже не хотілося біднякові з останнім своїм добром розлучатися, але хлопчик дуже благав та ще пообіцяв, що батько винагородить його щедро. Погодився бідняк, а у самого на серці кішки скребуть. Зрозумів це хлопчисько і говорить:

- Ви, дядечко, не убивайтеся, я волів заберу. Ступайте завтра до мого батечка, він вас не образить.

Погнав король волів-маляток в палац свій, а бідняк запрігся у візок з дровами, на собі додому поволочив.

Вдома йому добре дісталося! Бідна дружина з горя волосся на собі рве, плаче, чоловіка кляне: малятка-воли були єдиним їх надбанням, а чоловік, як останній дурень, не подумав про власних дітей! Нічого у них тепер не залишилося.

Умовляв бідняк дружину, заспокоював: мовляв, в хороше місце воли потрапили, віддадуть винагороду може з цих пір все життя по-іншому піде. А дружина на нього і не дивиться, тільки виє , голосить. Не стало у бідняка сили слухати її голосіння, проти ночі відправився в палац короля західної країни шукати.

Зовсім недалеко той палац опинився, одну тільки ніч і йшов - зранку на місце прибув.

Заходить бідняк на королівський двір, а там король з волами-малятками бавиться.

Побачив хлопчик бідняка, зрадів, підбіг, за руку в палац повів.

- Гарно, що пришли, дядечко, вже я все про вас батечкові доповів. А ось що скажу: нічого у короля-батечка не беріть - просить один тільки млинок.

Увійшов бідняк до короля: так, мовляв, я тих маляток-волів господар.

- Добра ти людина, проси що хочеш, - говорить король, - дуже вже догодив ти моєму сину коханому.

Дивиться бідняк - на столі млинок стоїть. Маленький, іграшковий.

"Ех, - думає бідняк, - хорошу ж ціну я за своїх волів отримаю! Видно король собі іграшку отримав, і мене надумав іграшкою обдарувати.

- О,великий: - говорить бідняк королеві, - мої воли маленькі зовсім, великого подарунка і не заслуговують. Досить буде з мене ось цього млинка.

Бачили б ви, як король зблід, навіть в лиці змінився!

- Не соромся, проси у мене чого хочеш, - говорить він біднякові, заїкаючись, - все отримаєш, що унести зможеш. Тільки цей млинок не проси.

"Млинок, мабуть не іграшка, - думає бідняк, - якщо король з ним розлучитися не може!"

А вголос говорить шанобливо:

- Та невже, великий король, я за два вола багатий подарунок візьму! Ні, нічого мені не треба, ваша величність, окр...