Жив-був король, і були у нього три сини. Дожив король до глибокої старості, і стали дорослими його сили. І ось захворів він. Привезли до короля самих кращих лікарів, але ніхто з них не зміг повернути йому здоров'я. Лікарі вже і не приховували від государя, що кінець його близький. Король підкорився своїй долі і приготувався відійти в інший світ.
Одного разу, коли в королівській опочивальні нікого не було, раптом відчинилася двері, і увійшов жебрак. Король спохмурнів.
- Не гнівайся, государ, – заговорив жебрак, побачивши що цар не задоволений.
- Я прийшов не за подаянням. Я хочу дати тобі важливу пораду, якщо тільки ти погодишся мене вислухати.
- Говори, та скоріше! Сам бачиш, вмираю я, – слабким голосом відгукнувся король.
- Не настала ще твоя смертна година, государ. Є на світі такі ліки, що можуть поставити тебе на ноги.
- Так я тобі і повірив! – гірко промовив король.
– Проте ж говори!
- Знаю я, ти недовірливо гойдатимеш головою; але те що я скажу зараз, – така ж чиста правда, як і те, що я стою перед тобою. Тебе може врятувати тільки цілюще яблуко. Покуштуєш його і відразу відчуєш себе здоровим. Пішли своїх синів шукати яблуко. Одному з них неодмінно пощастить. Не добудеш яблуко – проб'є твою смертну годину. Прощай государ! І з цими словами жебрак покинув опочивальню.
Король окликнув його – адже старий не сказав, де шукати той сад, в якому росте цілюще яблуко. На заклик з'явився слуга. Король велів негайно повернути жебрака. Слуга здивувалася - він не відлучався з королівських покоїв, але не бачив, щоб хто-небудь звідти виходив.
Замислився король. Покликав він своїх синів і повів таку мову:
- Діти мої! Ще не прийшла моя смертна година. Повернути мені сили може цілюще яблуко. Відправляйтеся шукати його по білому світу. Хто роздобуде яблуко, той і стане моїм спадкоємцем.
Не по душі довелася старшим синам батьківська воля. Не любили вони небезпечні мандри і куди більш охоче ходили на гулянки та вечірки. Зате молодший син зрадів, коли почув, що улюблений батько ще не вмирає.
Того ж дня всі пустилися в путь-дорогу і розійшлися в різні боки.
Пройшло багато тижнів, і старший син забрів в безлюдні місця. Оглядівся він з гори – немає ні будинків, ні дерев. Здивувався пустинності цього краю, та і пішов собі далі по дорозі. Раптом назустріч йому іде кульгавий старий жебрак. Принц хотів було поважно пройти мимо, але жебрак його зупинив:
- Подай, милостивий пан, хоч зовсім небагато!
Принц шпурнув йому гріш, а кульгавий знову просить:
- Подай, милостивий пан, шматочок хліба, голодний я, ледве на ногах тримаюся.
Принцеві гордість не дозволяла так довго з бідняком розмовляти, і не промовивши ні слова, він рушив далі, але раптом зупинився, озирнувся і крикнув:
- Ей, жебрак, дарма, чи що, я дав тобі гріш? А нумо скажи, як мені сад знайти, де росте цілюще яблуко?
- Ступай по цій дорозі, і скоро вона приведе тебе до того чудового саду. Тільки пам'ятай мою раду: зірви яблуко і відразу ж біжи геть з саду!
- Гаразд, гаразд, – посміхнувся принц.
Чималий шлях пройшов він і дістався нарешті до великих воріт, відчинив їх і вступив в сад. У нім зовсім не було дерев, лише посередині на зеленій траві стояла одна-єдина яблунька. Через весь сад тягнулися рівні ряди грядок, і на них росла велика кількість прекрасних квітів. Чарівні пахощі розливалися по саду. Поволі йшов принц по доріжці, що вела до яблуні. На дереві не було плодів, тільки на одній гілці, що пригнулася до самої землі, висіло красиве рум'яне яблуко. Швидким кроком підійшов...