Було двоє братів, один бідний, другий багатий. Один хазяїн, другий наймит. Наймит мав шестеро дітей, от вони й вчащали до багатого дядька, чи не перепаде їм щось од нього, але дядько був скупий і жадібний, тільки лаяв дітей і докоряв їм. От якось заколов він кабана. Бідний брат думає: піду до нього, чи не дасть він мені тельбухи. Приходить, та ще й не просив нічого, а брат уже й напався:

— Знов тебе нечистий несе?

— Не несе, брате,— каже бідний,— я сам іду й прошу тебе, дай мені якийсь шматок, щоб було чим душу закропити з дітьми.

— Ніж тобі давати,— урвав багач,— краще бісові до пекла гостинця пошлю.

— Брате,— каже бідний,— давай того свого гостинця, я понесу його пану чортові. Брат одрубав шматок м'яса, простяг йому половину та:

— На ось і йди з моїх очей. Подякував бідний та й пішов. Іде дорогою й думає: буде мені з дітьми свято. Ішов отак, ішов, аж дивиться, що заблудився, не туди зайшов.

Повернувся й пішов другою дорогою. Коли бачить, що й та його не виведе куди треба. Кидався він то сюдою, то тудою, і все дарма — додому ніяк не втрапить.

— Піду, куди очі бачать,— сказав собі та й пішов. От набрів на вузьку стежку в полі. Коли зустрічає мисливця, а той його й питає:

— Чоловіче, що ти несеш і куди йдеш?

— Несу гостинець дідькові до пекла, мій брат йому шле, але ніяк не втраплю, заблудився. Тоді той вертається, щоб йому дорогу показати. Ідуть вони горами й лісами. От провідник і каже:

— Іди отією стежкою, то не заблудиш. Прийдеш до скелі, побачиш залізні двері, постукаєш, тобі й відчинять. Як спитають чорти, що ти хочеш за свою послугу, не проси нічого, тільки іржавий млинок для кави, що в пеклі за дверми стоїть.

Сказав, повернувся й пішов, кинувши наймита самого. От увійшов бідняк тими залізними дверми до пекла. Коли бачить — найстарший чорт — на ланцюзі коло стовпа, та й віддав йому м'ясо.

— Це мій брат тобі гостинця шле. Зрадів дідько, що він у господаря в більшій ласці, ніж брат-наймит, і сказав:

— А що ти хочеш за цю послугу? Золота чи срібла, проси, чого хочеш, я тобі все дам.

— Дай мені отой іржавий млинок,— каже наймит. Люципер не хоче, каже:

— Вибери щось краще, млинка я тобі не дам. А наймит таки стоїть на своєму. Мусив віддати йому млинка. Узяв бідняк млинка й пішов додому. Коли наздоганяє його той, що показав йому до пекла дорогу.

— Стривай,— гукає,— скажу тобі, яку силу має млинок. Про що ти тільки подумаєш і чого собі забажаєш, те він тобі й намеле. Та ось що не забудь: як схочеш, щоб перестав молоти, то крутни тричі назад і скажи: «Годі!» Приходить бідняк додому й розказує жінці про свою пригоду, і млинок показує. Вона схотіла побачити, чи так воно, як він каже. Взяла млинок та й стала молоти, примовляючи:

— Мели, млиночку, двадцятки! Тут і посипались двадцятка за двадцяткою. З того часу покинула їх біда й злидні. Як треба чогось, вони до млинка, то він їм і намеле.

Наймитові діти вже не ходили до дядька, та й сам наймит більш нічого не просив у того немилосердного дуки. А дуці аж нудно, що брат до нього не ходить. Надто ж те його гнівило, що звідусіль тільки й чув він, яке-то багатство і які достатки тепер у братовій хаті. Та й не стерпів дука, пішов сам до брата. Приходить і справді в усьому бачить достаток, та й питає:

— Скажи мені на милість, брате, як це ти забагатів? Брат-наймит усе й розповів йому, приніс млинок і став молоти. Що тільки загадає, млинок йому й змеле. От дука й каже:

— Дай мені цей млинок, брате, а я тобі віддам усе своє господарство, й ...