Зосталося сиротами четверо братiв. Усе, що батько залишив їм перед смертю - це одна хлiбина. Довелося йти на заробiтки. От пiшли вони, доходять до роздорiжжя та й кажуть: "Подiлимо начетверо хлiбину й розiйдемося на чотири сторони. Але через сiм рокiв цього самого дня, о другiй годинi, зустрiч на цьому ж мiсцi".

I брати розiйшлися в рiзнi кiнцi.

Першому братовi зустрiвся звiздар. От звiздар i питає:

- Куди ти йдеш, хлопче?

- Нас було четверо братiв, а батько перед смертю залишив одну хлiбину, от ми й розiйшлися на заробiтки.

- Я звiздар, i, якщо тобi подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.

Еге ж, подобається. Так хлопець залишився iз звiздарем. Другому братовi зустрiвся кравець. От кравець i питає:

- Куди ти йдеш, дитино?

- Нас четверо братiв, а батько й мати померли, i я йду на заробiтки.

- Я дам тобi хлiб i навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобi подобається.

- Еге ж, подобається.

I цей хлопець так само залишився з кравцем. Третьому братовi зустрiвся мисливець. От мисливець i питає:

- Куди це ти йдеш, синку?

- Нас четверо братiв, осиротiли ми, i я йду на заробiтки.

- Я дам тобi хлiб, якщо схочеш навчитися мого ремесла.

- Еге ж, воно менi подобається. I тодi третiй хлопець залишився з мисливцем.

Четвертому братовi зустрiвся злодiй. От злодiй i питає:

- Куди йдеш, синку?

- На заробiтки, я сирота.

- Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.

- А яке ж у тебе ремесло?

- Я злодiй i навчу тебе красти.

- Е, це менi не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.

- А я навчу. Схочеш - крастимеш, не схочеш - не крастимеш. Для науки збиратимеш бездогляднi речi.

- Якщо так, то навчи. I хлопець залишився з ним. На сьомий рiк четверо братiв зiбралися там, де домовлялися. I почали розповiдати, хто що робить.

- Я навчився звiздарства. I звiздар дав менi приладдя, аби я бачив усе, що схочу.

- А ти?

- Я навчився кравцювати, i кравець дав менi голку, яка будь-що може зшити.

- А ти? - спитали третього.

- Я навчився полювати, i мисливець дав менi рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.

- А ти? - спитали четвертого.

- Ну, менi й признатися сором. А звiздар йому:

- Чом же тобi сором признатися, нехай ти навiть злодiй?

- Та я, брате, якраз злодiй.

- Гаразд, коли ми вже зiбралися, є одне дiло. Змiй украв королiвну, i король пообiцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дiвчина.

А злодiй:

- Якби я знав, де вона, я б її викрав.

А мисливець:

- Якби я побачив змiя, я б його вбив. Усi троє братiв сказали кравцевi:

- Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.

Пiшли брати до королiвського палацу. Там звiздар сказав королевi, що знає, де його дочка; але це за морем, i тому, щоб привезти дiвчину, потрiбен човен.

Король дав човна, i брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змiй жив. Звiздар i каже злодiєвi:

- Iди i викради її. А ми тут зачекаємо.

От злодiй прокрався до змiєвої оселi й викрав королiвну. Не встиг вiн повернутися з нею до братiв, як прокинувся змiй i навздогiн. Та тiльки змiй показався бiля берега, мисливець стрельнув i вбив його. Змiй гепнув так, аж земля затряслася, i вiд струсу в човнi утворилась пробоїна.

Побачив кравець, що їхнiй човен ось-ось затоне, взяв голку i зашив пробоїну.

Привезли брати королiвну до палацу. Звiздар i каже королевi:

- Вiддайте доньку за мене, бо я знайшов її.

А злодiй i собi:

- Вiддайте за мене, бо я викрав її у змiя. А мисливець:

- А якби я не вбив змiя? Вiн би пожер нас усiх. Тому вiддайте за мене.

А кравець:

- Нi, ...