Жив колись бiдний кравець. Працював вiн на совiсть, але, хоч скiльки старався, нiяк не мiг виборсатись iз нужди. Коли справи його пiшли геть погано, бiдолашний вирiшив продати свою душу чорту. Хто мiг йому за це дорiкати? Як i кожнiй людинi, йому хотiлося хоч трохи грошей i радостi на цьому свiтi, а що буде на тому - це вже не має значення.

Бiдний кравець додумався до такого - написав листа до чорта, у якому дав згоду вiддати йому душу через п'ятнадцять рокiв, а перед тим, як лягти спати, поклав того листа пiд подушку. А вранцi замiсть листа знайшов пiд подушкою пiвкрони. Кравець знав, що цi пiвкрони були задатком, i якщо їх узяти, значить пiти на угоду. Вiн узяв цi грошi, _, хоча вони були мiзерними, вiн усе ж радiв, передбачаючи кращi часи. Тепер вiн уже не буде голодувати! Незабаром вiн купить собi все, чого тiльки забажає, поселиться у великому будинку, їстиме досхочу. I навiть попиватиме вино! Так думав бiдний кравець. Та дарма. Час минав, i, хоча угода вiдбулася, не було йому нi вдачi, ні прибуткiв, про якi вiн так мрiяв.

Як був невдахою, так ним _ лишився. Ножицi його затупилися, голку загубив, сукно - посiклося, а замовники або скупилися, або зовсiм забували платити йому за роботу. "Ох, даремно я продав чортовi душу", - з прикрiстю думав кравець. Та з часом вiн почав забувати, що писав колись чортовi листа i брав задаток.

Якось сидiв вiн, як завжди, схрестивши ноги, на низенькому столику, як раптом почувся сильний стукiт у дверi, i в дiм увiйшов високий чорнявий незнайомець. Кравець схопився, потураючи руки, - подумав бо, що перед ним багатий замовник.

- Бажаєте пару нових штанів, сер? - запитав вiн.

- Нi, рiч не у штанях, - вiдповiв незнайомець глухим низьким голосом.

- Маю гарний шовк у квiточку, сер, якщо бажаєте замовити новий жилет, - вiв далi кравець.

-Ні, я прийшов не по жилет, - сказав незнайомець. Кравець злякався _ дещо пригадав:

- Є ще з-з-зелене с-с-сукно... п-п-п-пляшкового кольору, ваша с-с-свiтлiсть... на пальто. Тут незнайомець втратив усяке терпiння, рiзко пiдiйшов до кравця, ухопив його за шийну хустину i сказав:

- Не впiзнаєш мене? Настав час розплати! Я прийшов по тебе! I з цими словами чорт, - а це був не хто iнший, як вiн, - потягнув бiдолаху з дому.

Кравець став проситися, аби той змилувався над ним. Вiн розповiв чорту, яке важке життя прожив, як _ те у нього було погано, i це, i взагалi все у розлад iшло, i нiякої радостi вiл цiєї угоди за всi цi довгi роки вiн не бачив.

- Ох, ваша величнiсть, невже насамкiнець ви не виконаєте хоча б одне моє бажання! - вигукнув бiдний кравець, коли вони були вже на порозi.

- Лише одне бажання! Що ж, зi свого боку, чорт добре знав, що вчинив не дуже порядно, i, коли кравець повторив своє прохання, нарештi погодився.

- Гаразд, одне бажання, - пробурчав вiн, - але швидко! Вiд несподiванки кравець озирався навсiбiч, не знаючи, що придумати. Настала його остання година. Що ж побажати? I єдине, що трапило йому перед очi, - стара кляча, сiра у яблуках, котра паслася на лузi перед будинком. Вiн пiдняв погляд на зловiсного незнайомця i раптом ушкварив:

- Бажаю, щоб ти скочив на цю сiру клячу i забрався геть, й нiколи бiльше не лякав бiдних людей! Не встиг кравець це проказати, як чорт дико закричав, випустив з рук його шийну хустину і за мить уже сидiв на сiрому конi, який мчав його дорогою.

Та найголовнiше - бiльше нiхто нiколи чорта i в очi не бачив, принаймнi у Ланкаширi. Тiльки це ще не кiнець iсторiї. Про цей випадок незабаром стало вiдомо всi...