Джемі Кармайкл був тямущий, жвавий хлопчисько. Тому, тільки він почув про школу містера Оррака, де навчають чарівному ремеслу, як відразу згорівся бажанням туди потрапити.

- Ні, немає і ні! - відрізував батько.

- Ні, ні і ні! - сказала мати.- Хіба ти не чув? Говорять, що містер Оррак - не хто інший, як сам диявол.

- Хіба мало що базікають, - заперечив Джемі. - адже Я не з полохливих.

Загалом, батька з матір'ю він умовив. Гроші на навчання дав своєму улюбленчикові дід, який в нім душі не чаяв, і ось одного прекрасного дня відправився Джемі в шлях з міцною горіховою палицею і гаманцем в кишені. Довго йшов чи коротко, а таки прибув в школу містера Оррака. Стукає своєю горіховою палицею в двері: тук-тук-тук! - двері відчиняються, і на порозі виникає містер Оррак власною персоною.

- Що тобі завгодно, малюк?

- Навчитися всьому, чому ви зможете мене навчити, - відповідає Джемі.

- Це тобі недешево обійдеться.

- Я приніс гроші: ось, погляньте!

- Ну, заходь! - говорить містер Оррак.- Сідай і вислухай мої умови - вони не всякому до душі.

Запросив він Джемі у великий зал, усадив на стілець проти себе і почав читати правила, яким повинні підкорятися всі учні його школи.

Правила складалися з тринадцяти пунктів. У них обмовлялося, коли учням вставати, і коли лягати в ліжко, і коли приступати до занять, і як поводитися в класі, і як проводити вільний час. Все це звучало непогано, поки містер Оррак не приступив до читання тринадцятого пункту. А він свідчив (не більше і не менше!), що після закінчення навчання учні прощаються з вчителем, а останній, такий, що покинув школу цього дня, належатиме душею і тілом, цілком і навіки, містерові Орраку.

- От так пункт! - вигукнув Джемі.

- Як знаєш! Якщо тебе влаштовують мої правила, постав свій підпис на цьому пергаменті. Якщо ні - прощай, щасливого шляху!

- Дайте мені одну хвилиночку подумати, - попросив Джемі.

- Даю тобі п'ять хвилин, але не більше.

Джемі задумався. Він оглядів просторий зал. Був полудень, і сонце яскраве світило у вікна і широко відкриті двері, чітко змальовувало на підлозі тіні столу і стільців, містера Оррака і Джемі.

- Скажіть, будь ласка, чи з цього залу і чи через ці двері виходитимуть учні в день випуску? - запитав Джемі.

- Так, - відповів містер Оррак.

- А в який час доби відбудеться випуск?

- У таке ж самий час.

- Розверніть сувій, містер Оррак, я поставлю свій підпис, - заявив Джемі.- Сподіваюся, ноги мене не підведуть, і я не забарюся більше інших.

- Всі так говорять, - пробурчав містер Оррак.

Він відгвинтив кришку чорнильниці, що висіла у нього на поясі на золотому ланцюжку, вийняв із-за вуха гусяче перо і ткнув пальцем в пергамент:

- Ось тут!

Джемі розписався і подивився, що у нього вийшло.

- Чорнила якісь бурі. Схоже на кров.

- Ти недалекий від істини, малюк, - відмітив містер Оррак.- Розплатишся зараз або в день випуску?

- Краще б зараз, - сказав Джемі.- Боюся, що того дня я поспішатиму.- І він вручив гаманець містерові Орраку.- Візьміть, скільки потрібно за учення.

- Скільки є, стільки і потрібно, - заперечив містер Оррак і заховав гаманець в кишеню.- Тепер підемо, я познайомлю тебе з твоїми однокласниками.

Він провів Джемі в класну кімнату, де стояли столи, і десятка три хлопчиків сиділи перед розкритими книгами. Всі вони схопилися на ноги при появі вчителя.

- Це - новий учень. Звуть його Джемі Кармайкл, - представив його містер Оррак.

- Ласкаво просимо! - хором прокричали хлоп'ята, і знову настала тиша.

- Можете сісти, - вимовив вчитель, і, н...