Був собі чоловік і мав він двох синів. Старшого, Хосе, забрали в солдати і послали в Америку, де він прослужив багато років. Повернувся аж тоді, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток і став багатієм, куди тобі. Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.

- Не впізнаєш мене? - питає його. А брат, грубо так:

- Ні!

Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, стоїть там скриня - ото і вся батьківська спадщина. Сказав так, а сам пішов геть.

Зайшов Хосе до клуні, побачив стару скриню і думає: «Навіщо мені ця розбита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже холодно».

Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папірець. Підібрав його, бачить - розписка на велику суму, позичену в його батька. Стягнув він ті гроші і дуже забагатів.

Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.

- Ви не побивайтеся,- сказав їй Хосе.- Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.

Так Хосе й зробив Тг коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала-вся спадщина пішла на це добре діло.

«Що ж його тепер робити? - питав у себе Хосе.- Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».

Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.

Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.

А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.

Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе - королівський улюбленець, і задумав накапостити йому. От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв'язаний з нею. Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекав шибениця.

От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:

- Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.

Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.

Проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі, мурашник, кінь і каже:

- Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.

- Навіщо? - каже Хосе.- Вони ж нам потрібні.

- Поклади,- відповідає кінь,- і ніколи не стомлюйся робити добро.

Проїхали вони ще трохи, аж бачать - заплутався в мисливських тенетах орел. Кінь і каже Хосе:

- Злазь і звільни бідолашного птаха. Хосе каже:

- Але ж ми тільки згаємо час.

- Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро.

їдуть вони далі, під'їжджають до річки, бачать-лежить на піску рибка, і хоч як б'ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.

Білий кінь і каже Хосе:

- Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь У воду.

Хосе н...