Виберіть автора за першою буквою його прізвища


Ґолдсміт Олівер



ҐОЛДСМІТ, Олівер (Goldsmith, Oliver — 10.11.1728, Палласмор, Ірландія — 04.04.1774, і Лондон) — ірландський письменник. Дитинство Олівера Ґолдсміта минуло в Ірландії. Він був другим сином небагатого англійського священика Чарлза Ґолдсміта та Енн Джоне. Після смерті одного з родичів сім'я успадкувала будинок в м. Ліссой. Тут у шестирічному віці Ґ. пішов до школи. Приблизно в той самий час він перехворів віспою, яка назавжди спотворила його обличчя. З 1738 до 1745 р. Г. навчався в єпархіальному училищі в Елфіні та школі в Білоні.
Батько Ґолдсміта готував його до службової кар'єри. У 1745 р. Ґолдсміт здобув стипендію і вступив у Триніті-коледж у Дубліні, в лютому 1750 р. склав іспит на ступінь бакалавра й отримав диплом. У вересні 1752 р. поїхав у Шотландію вивчати медицину в Единбурзькому університеті, а через півтора року — в Голландію у Лейденський університет. Після цього він подорожував Італією, Швейцарією, Францією.
На початку 1756 р. Ґолдсміт повернувся у Лондон, де безуспішно намагався знайти роботу лікаря. Він почав працювати як перекладач і репортер, пізніше в періодичній пресі з'явилися його статті, оповідання та вірші.
Слава прийшла до Ґолдсміта у 1761 р. з виходом друком «Китайських листів» («Chinese Letters»), які склали пізніше (1762) книгу під назвою «Громадянин світу, або Листи китайського філософа з Лондона своїм друзям на Схід» («The Citizen of the World, or Letters from a Chinese Philosopher Residing in London to His Friends in the East»).
Форма, запозичена з популярних тоді «Перських листів» Монтеск'є, дала можливість авторові змалювати в сатиричних есе звичаї тогочасної Англії з точки зору іноземця, котрий бачить усе це вперше і оцінює мовби збоку. Після публікації «Громадянина світу» у пресі з'явилося декілька відгуків на цю книгу, і Ґолдсміт став відомим. Приблизно в той самий час письменник став членом престижного клубу завдяки своїй дружбі із С. Джонсоном і Дж. Рейнолдсом. Членами цього ж клубу були Д. Геррік, Е. Бйорк, Дж. Босуелл. У Ґолдсміта була репутація людини дивакуватої, яка до того ж мала вкрай неврівноважений характер. І тому, коли в 1764 р. вийшов друком його знаменитий «Мандрівник» («The Traveller's Prospect of Society»), члени клубу заледве повірили, що автор і їхній дивний приятель одна і та сама особа.
Період творчості Ґолдсміта був хоча й коротким, але досить інтенсивним: «Векфілдський священик» («The Vicar of Wakefield», 1766), «Покинуте село» («The Deserted Village», 1770). Ґолдсміт, який працював дуже багато і напружено, змушений був заробляти на прожиття. До того ж він був украй самотнім: у нього не було сім'ї, не було особливо близьких людей. В очах сучасників він був диваком: такій думці сприяли некрасива зовнішність та ексцентричні манери.
Помер він у 45 років від хвороби нирок. На пам'ятнику у Вестмінстерському абатстві вибиті слова його друга — доктора Джонсона: «Любов товаришів, вірність друзів, повага читачів звели цей пам'ятник на честь Олівера Ґолдсміта; він був поетом, істориком, філософом; заледве чи залишив він який-небудь жанр літератури незайманим, прикрасив кожен, у якому лише писав, чи слід було викликати сміх, чи здобувати сльози».
Дійсно, у творчості Ґолдсміта дивовижним чином поєдналися сатиричний «Громадянин світу» зі звичаєво-описовим романом «Векфілдський священик», сумна елегійна поема «Покинуте село» з веселою, близькою до шекспірівської комедією «Ніч помилок» (1773).
Незважаючи на таке жанрове розмаїття, а багато в чому, можливо, і завдяки йому, чітко проглядається основний принцип літературної творчості Ґолдсміта. Це його стосуються знамениті слова Сократа — «вивчати людину». Цей вислів цілком співзвучний з просвітницьким прагненням вивчати людську природу. Для Ґолдсміта кожен жанр — можливість з різних точок зору показати одне: природу людини.
Так, «Векфілдський священик» продовжує англійську романну традицію. Вивчення людських звичаїв і моралі, їхній аналіз і обов'язкова повчальна інтонація автора — все це ми знаходимо в романах Г. Філдінґа, Л. Стерна і Т. Дж. Смоллета.
Автобіографічні мотиви, які звучать у деяких його творах, відчуваються і у «Векфілдському священику». Син священика Прімроза, Джордж, багато в чому повторює біографію самого Ґолдсміта: він постійно змінює професії, вирізняється неврівноваженим характером, багато подорожує. Сам Прімроз — традиційний для англійського роману персонаж, чимось схожий на пастора Адамса з «Джозефа Ендрюса», як і сам сюжет роману нагадує сюжет Г. Філдінґа: безкінечні поневіряння, довгі мандри та щасливий фінал.
Ґолдсміта порівнювали з Л. Стерном, зараховуючи першого до сентименталістів. Він дуже обурювався, оскільки самого себе таким не вважав; мало того, він неодноразово їдко висловлювався на адресу Стерна, вважаючи сентиментальність його стилю «безсоромною і нахабною». А роман «Векфілдський священик «багато в чому спародіював стиль «Життя і думок Трістрама Шенді».
Священик Прімроз, засмучений під час мандрівки долею своєї дочки, розмовляє з людьми, котрі трапляються йому на шляху, про театр і політику. Ґолдсміт змальовує це без тіні іронії, оскільки єдина можливість нормального життя — це звернення до розуму. Розум домінує над усім, він усьому мірило й оцінка. У яких би обставинах не опинялися персонажі роману, єдиним критерієм істини виявляється розум.
Ґолдсміт розмірковує про природне право людини і водночас демонструє цілковиту відсутність будь-яких прав у бідної людини і безмежне, необмежене право в багатіїв (у поміщика Торнхілла). Для Ґолдсміта це порушення природного розвитку подій, посягання на людську незалежність.
І щасливий кінець у «Векфілдському священику» не видається банальним: Ґолдсміт чудово знав реальне життя і розумів, що це тільки ілюзії, і в реальному житті на героїв чекали б нові випробування. Але заключна фраза роману багато чого пояснює: «Віднині в мене одна-єдина турбота: бути таким шляхетним у щасті, наскільки смиренним я був у біді». Віра у віднайдення щастя необхідна для підтримання стійкості та смирення, без яких неможливі не лише досягнення щастя, а й саме життя.
Коли Ґолдсміт опублікував у 1770 р. «Покинуте село», багато його знайомих упізнали в Обурні Ліссой, де проминуло дитинство Ґ. і за яким він дуже сумував усе життя. Можливо, саме це дало можливість змалювати в поемі не абстрактне село (що було традиційним для пасторальних віршів), а конкретне місце і реальну тугу за втраченою ідилією.
Його змалювання села було реальним і конкретним. Він трагічно сприймає розорення сіл, зникнення традицій «старої доброї Англії». У статті «Зміни в житті бідняків» Ґолдсміт писав: «Майже в усіх частинах королівства працелюбних батьків сімей проганяють, а землі посідають всілякі підприємці чи обгороджують, щоби слугували місцем для розваг і забаганок».
Знову лунає — тепер уже в поезії — тема безправ'я незаможного та необмеженої влади тих, у кого є гроші та влада. Завдяки традиційній для просвітницької думки увазі до людської природи, до психології людини, завдяки чутливому і водночас іронічному стилю, Ґолдсміт був надзвичайно популярний серед сучасників. Численні передруки свідчать про те, що його творчість цікава й тепер.
Українською мовою окремі вірші Ґолдсміта переклав П, Грабовський. H. Волкова


Книги автора в бібліотеці:


Зачекайте будь ласка...