Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході з
невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі
"Сучасність" (1973,7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж журналі
в 1981 році. На Україні, до появи його перших українських віршів у 1968 році,
ім'я Кисельова було знане тільки вузькому колу київських письменників старшої та
молодшої генерації.
Матеріали його життєпису дуже скупі. На основі коротеньких уведень
до його віршів, що друкувалися в радянській періодиці, посилань на його особу в
"Веселому романі", написаному його батьком у 1970 р., оповідання Юрія Щербака
(Щербак Ю. Маленька футбольна команда. Оратарія для голосу і дитячого хору.
Пам'яті молодого поета Леоніда Кисельова //Дніпро. -1972. -4. -С.69-83),
присвяченого Кисельову (чи Льоні, як усі друзі його залюбки називали), та інших
знахідок, хочемо накреслити бодай загальний силует цього, з багатьох поглядів,
непересічного поета й непересічної людини.
Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного
письменника Володимири Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного
обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього
двадцять два роки.
В кінцевому підсумку наших шукань національного поетового кореня
виявляється, що мати Леоніда - єврейка. Хоч у творчій біографії будь-якого
письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова така деталь
важлива і може кинути більше світла ра таємницю його поетичної трансформації -
переходу від поезії російської до української.
Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на
перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській мові. Не
зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю і широким знанням
світової літератури, але й знанням точних наук - складних правил квантової
механіки, кіберенетики; міг говорити про останній футбольний матч чи найновіший
закордонний фільм. Захоплювався і знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески
Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію
Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова,
Данте, Щекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську
пісню.
Ю.Щербак дає наступний мазок до зовнішньго і внутрішнього портрета
Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого
веніціанця.., проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був
малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо
і наче мляво..."
Коли Кисельов захворів - невідомо, але з поеми "Первая любовь!",
написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому
часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти
докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати,
як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.
Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів
побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу "Новый мир",
головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, - з наступною
приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г.Киев". "Первые стихи".
Того ж року в квітневому числі журналу " Радуга" було надруковано два його
короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый мир", в якому десятикласник зневажав
особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в
Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й
протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській
періодиці.
П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до
смерті Кисельова, з'явилася в "Літературній Україні", з уведенням Івана Драча,
добірка його українських поезій "Перші акорди"...
Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії -
перша в 1970 році під назвою "Стихи. Вірші" (у видавництві "Молодь"), а друга,
що є доповненням першої, в 1979 р., (також у видавництві "Молодь") під двомовною
назвою - "Последняя песня. Остання пісня"...
Загадковим для нас лишається питання, чому молодий поет, до того ж
неукраїнського роду, вирішив переключитись з російської на українську мову.
Загадково воно тим більше, що цей зворот стався в часі відвертої русифікації в
Україні; в часі, коли українська мова й культура стали об'єктом принижування
навіть своїми, українського роду, чиновниками - республіканськими урядовцями та
академіками починаючи, а сільським учителем кінчаючи.
Молодий поет виявив якщо не світоглядову заангажованість, то
тяжіння серця і мислі до України вже в перших своїх російських віршах,
надрукованих у 1963 році ("Цари", "Вірші про Тараса Шевченка", "Я забуду"),
себто понад п'ять років перед своєю смертю. Формували його різні чинники. Писати
українською мовою заохочував його батько, а в дитинстві він потрапив під вплив
непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша. Продовжував свою поетичну
підготовку в середовищі прекрасних майстрів-шестидесятників: Драча,
Вінграновського; знав творчість і долю популярного неконформіста Василя
Симоненка, Ліни Костенко, Василя Голобородька й ряду інших, що впливали на нього
своїми небуденними відкриттями в мові, образі, експресії, і що були для нього
прикладом поетичної майстерності...
У книжці Володимира Кисельова "Веселий роман" прототип Леоніда -
молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав
"схвильовано і палко":
...все на свете - только песня На
украинском языке.
На запит "А чому українською мовою?" Леонід відповів: "А ось цього
я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів
самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так
самовизначаюсь"...
Книги автора в бібліотеці: